Народний артист України Віталій Білоножко, який пішов у засвіти 9 січня, з часів пандемії практично не залишав свій будинок під Києвом.
Легендарний співак вирішив не з’являтися на людях та категорично відхиляв запрошення вийти на сцену.
Про це ОBOZ.UA розповіли артисти, які дружили з родиною Білоножків та навіть свого часу породичалися з Віталієм Васильовичем.Друзі та близькі поділилися особистими спогадами про співака.
Народна артистка України Алла Кудлай, яка працювала в парі з Віталієм Білоножком солістами радіо і телебачення, каже, що їй дуже важко говорити про нього “був”: “Ой, що розповідати – немає слів… Мені зателефонували, повідомили – і з того часу плачу. Ми з ним стільки всього разом пройшли! Працювали солістами радіо та телебачення України, їздили разом на концерти. Бувало тяжко – по три-чотири виступи в день. Він ніколи не жалівся. Був приголомшливим чоловіком, щирим, добрим, справжнім другом”.
Український композитор Олександр Злотник багато років дружив із Білоножком та мешкав поряд: “Ми з ним сусіди. Віталій колись знайшов гарну ділянку землі під Києвом і, знаючи, що я теж мрію про таке місце (як ми жартували: щоб із вікна можна було рибу ловити), запропонував оселитися поряд. І ми побудували два будинки. Всі дні народження, свята – завжди разом. З часом породичалися, він хрещений батько мого сина Іллі. Добре знав моїх тата і маму. Був прекрасним господарем у своєму домі та обійсті. Дуже любив пташок: у нього були і фазани, і павичі, і голуби, декоративні курочки. Дві вівчарки залишилися без господаря”.
Олександр Йосипович розповідає, що познайомився з Білоножком по роботі: “Ми дуже швидко зійшлися, якось відчували один одного. Були молодими – йому ледве за 20, я старший на п’ять років. Пам’ятаю, ходили Хрещатиком, розмірковували, що робити, які твори писати та виконувати, щоб нас помітили. Разом робили перші концерти. В Америку поїхали, ще Лілія Сандулеса, Іво Бобул з нами. Перед тим я з “Мареничами” туди їздив. Багато гастролювали Україною”.
“Віталій – співак з колосальною енергетикою, – продовжує Олександр Злотник. – У природі дуже мало бас-баритонів. Навіть у старшому віці він зберіг свої яскраві вокальні дані. У творчому доробку близько пів сотні моїх творів. Останній – “За столом збирається родина”.
“Останні роки він практично не виходив за межі свого двору. Війна, ковід – це все його зламало, як мені здається. Я переконував його, що треба переселити себе, далі працювати. Той же Іво Бобул на видноті, але Віталій вибрав от таке життя. Під час пандемії вирішив, що чим менше спілкуватиметься з людьми, тим краще. Я не розумів цього. Казав: “Дивись, Віталію, я кожного дня їду на роботу, і нічого – повертаюся додому, все добре”. А я ж старший від нього. А він: “Ні-ні”.
“Продовжував залишатися активним в інтернеті, спілкувався в соцмережах – з гумором, яскраво, – каже Злотник. – Але заховав себе на своїй території – і все. Мені вдалося витягти його влітку в клініку. І мені, і йому робили оздоровчі крапельниці. Але надалі він відмовився лікуватися. І от тепер серце не витримало”.
– А як Світлана до цього ставилася?
– Була проти такого образу життя. Намагалася витягнути його. Діти також вмовляли, всі його просили. Але він своє: “Не хочу”. 70 років – хіба це вік? Я дізнався про те, що його не стало, від Світлани – вона мені зателефонувала.
За словами Олександра Злотника, востаннє Білоножко виходив на сцену 2019 року: “Я не бачу йому заміни. Такого другого співака, як він, немає. От зараз думаю: хто б так міг замість нього заспівати мої пісні? Є твори, які може гарно виконати Зібров, Бобул чи хтось з молодих виконавців. А є пісні, які міг заспівати тільки Віталій”.
Ще один відомий український композитор Ігор Поклад теж згадує Білоножка з теплотою. Каже, що також багато гастролював разом із співаком: “Якби взяти і порахувати, скільки ми об’їздили, то можна було земну кулю кілька разів обмотати. Майже кожного разу в цих поїздках були непрості умови. Жили в якихось гуртожитках чи готелях, які не можна було так назвати аж ніяк. Їжу самі собі готували… Але ми це робили, бо люди нас чекали. Коли виходив Віталік, жінки непритомніли. В нього був такий неймовірний голос, що просто заворожував зал”.
“Коли народилася пісня “Колискова”, я довго думав, кому її віддати, хто міг би проникливо її виконати, – продовжує Поклад. – Згадав про Віталіка. А він каже: “Як ти собі це уявляєш? Я своїм важким голосом – і колискову дитині?”. А я: “Спробуй на своїх дітях”. Він погодився. І коли вони під його спів позасинали, сказав: “Давайте записувати”. І на цій колисковій виросло не одне покоління українців, бо вона довгі роки звучала у програмі “На добраніч, діти”.
Дружина Ігоря Дмитровича додає: “Якось я зайшла в гості до подруги Алли. Сидимо на кухні, прибігає її дочка Катя в сльозах: “Мамо, сьогодні не було “Тепле сонечко сідає!”. А її замінили якогось часу, пам’ятаєте? І дитина не хотіла лягати спати, доки не почує цю пісеньку. Якось ми її приспали, а дома з чоловіком записали на касету цю композицію і передали Каті. Чесно кажучи, я і уявити не могла, що людина з таким тембром голосу може так заспівати колискову, що вона стане шедевром. Це знакова пісня для мільйонів українців, які зараз стали дорослими”.
Друзі кажуть, що востаннє спілкувалися з Віталієм Білоножком восени. Говорили про те, що треба обов’язково побачитися. Планували, коли стане тепліше, організувати “зустріч під шашлички”. Світлана Поклад вважає, що саме війна дуже підкосила Білоножка: “В розмовах відчувався дуже сумний настрій. Але він тримався, активно спілкувався телефоном, надсилав спільні фотографії, коментував дописи в соцмережі”.
“Я хотів запросити його на програму, присвячену телебаченню, але він відмовився, – згадує медійник Микола Канішевський. – Відповів на пропозицію: “Колю, я ще з часів ковіду не виходив з обійстя, постійно тут. Не зовсім гарний маю вигляд, веду замкнене життя”. Світлана без нього їздила виступати, Віталік давно не показувався на людях. Із початком вторгнення, наскільки мені відомо, його сім’я виїздила на Закарпаття, а він відмовився – залишився вдома”.
“Нас поєднувала тепла дружба з Віталієм Васильовичем та всією родиною Білоножків, – каже народна артистка України Ольга Сумська. – Віталій запрошував на фестиваль “Мелодія двох сердець” ще наших батьків. Дуже шанував їх. Я пам’ятаю, як вони співали на сцені, а він за кулісами так розчулився, що заплакав – це було так зворушливо”.
“Щоразу, коли виходив по телебаченню якийсь сюжет про нашу родину, він завжди телефонував і ділився емоціями, – продовжує Ольга. – Коли зустрічав нас з чоловіком, оксамитовим тембром вітався, сипав компліменти. Співав: “Я Віталік, ти – Віталік, обоє ми – Віталіки”. Він був дуже світлою людиною. Справжній народний артист України. Знаєте, абсолютно не віриться в те, що сталося, бо він був, як всім здавалося, в чудовій формі”.
“Ми не знаємо всіх обставин, але інколи бачила тугу в його очах, – додає Сумська. – Насамперед через те, що не мав затребуваності, якої вартий. Він прекрасний співак, якого могли би частіше запрошувати. Можливо, це підкосило. Візьміть будь-яку його пісню – так зворушливо може заспівати тільки Білоножко”.
“У нього було неперевершене почуття гумору. Тільки-но виходило якесь моє інтерв’ю чи допис у соцмережі – писав мені повідомлення, – зізнається артистка. – Дуже влучно вмів щось підкреслити або симпатично підколоти. Він часто мені по телефону наспівував нові пісні. Надсилав “риби”, без фонограми, просто спів наживо. І запитував: “Як тобі, Олюню?”. Ще часто називав мене “Лялюня”, бо мене батьки так називали. Я завжди дякувала за те, що маю честь бути першим слухачем. Знаєте, таких пісень зараз не вистачає. А ще більше нам не вистачатиме самого Віталія Білоножка. Це велика втрата”.
