10 квітня у селі Підгородці на Львівщині попрощались з полеглим воїном Володимиром Демківим. Коли почалась повномасштабна війна, чоловік повернувся з Чехії і пішов добровольцем захищати Україну.
Спогадами про військового поділилася з Суспільним його донька, родичі, сусіди та односельчани.
Володимир був командиром відділення військової частини А4821. Нещодавно команда Суспільного готувала матеріал з позицій, які обороняв чоловік. Під час зйомок записали відео, де він звернувся до сім’ї та сказав, що приїде додому на Великдень.
“Привіт дружині, яку я сильно люблю, своїм дітям і своїй всій родині. Скоро приїду додому. Буде пасочка. Якщо буде все добре, буду вдома. Люблю, цьомаю, обнімаю”, — казав Володимир Демків.
Захисник загинув 28 березня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі Семенівки Покровського району Донецької області.
“Ми так чекали тої Пасхи, тато обіцяв, що приїде на пасочку додому, зняв нам відео. Мало бути День народження в мене 4 травня, 5 травня мала бути Пасха. Мама дзвонила, казала, тато тобі такий сюрприз приготував, щоб ти приїхала додому, а на моє День народження буде 40 днів як тата нема”, — ділиться донька військового Лілія Радванська.
Родичка Володимира Демківа Тетяна Буряк каже, для чоловіка найважливіше в житті — це була родина.
“Він дітей любив понад усе, все було для жінки, для дітей, для мами, для сестри, для племінників. То для нього — все було”, — говорить Тетяна Буряк.
Прощання з військовим відбулось сьогодні, 10 квітня. Там були присутні діти, дружина, батьки, родичі та односельчани, які прийшли віддати шану воїну.
“Що можна сказати про людину, яка приїхала з-за кордону і пішла на війну добровольцем? Однозначно, що людина була смілива і дуже відповідальна в своїх рішеннях”, — каже односельчанка Володимира Демківа Наталія Кочерган.
Сусідка Марта Джуфер каже, Володимир постійно приходив на допомогу.
“В нас як щось поломиться, він постійно приходить, він ніколи не відказав. Ви розумієте, купив собі такий картридж, щоб мити машини, до нього ціле село йшло, і вже так дійшло, шо він каже: “Хлопці, вже нема води”. Був врівноваженим, виваженим, він знав, що сказати. Дуже порядна людина була, я таке ніби втратила сина”, — каже Марта Джуфер.
Спогадами про військового поділилася і односельчанка Наталія Лавришин.
“Коли він приїхав по машину, забирати машину, яку односельчани підготували, кажуть, для нього, ні це не для нього, це ми для себе, це наш захист, і він так цікаво виглядав зі сторони, що ми казали, якщо дасть Бог і закінчиться війна, то вас обов’язвово візьмуть зніматися в кіно”, — пригадує Наталя Лавришин.
Захисника поховали на кладовищі у рідному селі.
