“Це Джонні, я noмер”: на війні, рятуючи побратимів, загинув військовий з Афганістану

ПОДІЇ

Україна щодня втрачає у боротьбі проти ворога своїх найкращих людей. На війні проти російських загарбників загинув Джалалудін Саід Мухамед Асан, етнічний афганець, який обрав своїм домом нашу державу.

Військовий з позивним “Джонні” переїхав у нашу державу ще 25 років тому, заснувавши тут власну фірму та завівши родину. Однак з початком вторгнення афганець пішов на фронт, де захищав нашу державу до своєї загибелі, – пише 24 канал.

Військовий “Джонні” з Афганістану загинув на війні

Афганець “Джонні” сам був родом із Кабула, де виріс у багатодітній родині. На батьківщині військовий служив у спецпідрозділі, який боровся із Талібаном, що зробив нестерпним життя у його країні.

Зрештою вся родина “Джонні” виїхала з Афганістану. У 1998 році військовий разом із сестрою перебралися в Україну, сюди ж переїхала й мама героя. Водночас два рідних брати афганця обрали для переїзду Польщу і Канаду.

Найближчий друг загиблого героя Наджип згадує, що познайомився з “Джонні” у 2005 році, коли вперше приїхав у Київ. Він пригадує, що разом вони доволі часто проводили час.

“Джонні” працював охоронцем в Гідропарку, потім став керівником охорони. Також був охоронцем в одного з народних депутатів. Він був мужнім та відповідальним. Згодом у Києві заснував власну охоронну фірму, – сказав Наджип.

Уже в Україні герой влаштував своє особисте життя: одружився і виховував донечку. Він також займався спортом і виступав на змаганнях з боротьби в різних країнах світу, здобувавши призові місця.

Наджип розповів, що для нього він був наче братом, який ніколи не залишить у біді. Друг військового згадує, що “Джонні” пройшов усю Революцію Гідності, а також був в АТО і ООС. Після цього був активним волонтером.

Однак з початком вторгнення “Джонні” потурбувався, щоб його українська родина була в безпеці за кордоном, а сам вирушив у військкомат. Наджип згадує, що він пропонував виїхати за кордон і йому, однак друг військового був категорично проти.

“Я відмовився, мовляв, якщо ти не їдеш, то і я не поїду. “Джонні” пішов у військкомат, я слідом на за ним зробив це 25 лютого. Він мене дуже любив і попросив не записуватись у військо, а стати його волонтером, що я потрібніший йому в тилу, ніж на війні”, – згадує друг військового.

Зрештою Наджип став допомагати 112 бригаді ТрО, куди пішов і “Джонні”. Друг загиблого героя згадує, що “Джонні” сам часто витрачав свою військову зарплату на допомогу побратимам, зокрема, купував краще взуття чи потрібні речі.

Герой завжди турбувався про кожного

Друзі полеглого захисника згадують, що “Джонні” захоплювався мисливством і дотримувався своїх традицій. Зокрема, він прямо в окопі кілька разів на день читав намаз – мусульманську молитву, а також суворо тримав піст під час рамадану.

“Джонні” також полюбляв готувати. Побратими військового дуже хвалили його плов, який військовий готував на польовій кухні. З українських страв “Джонні” найбільше надавав перевагу борщу.

Побратим “Джонні” Сергій Юрчик казав, що “Джонні” цікавився й українськими традиціями, стравами, а нашим захисникам було цікаво дізнатись щось про його країну.

В бесідах він казав: “Закінчимо війну в Україні, сподіваюсь, афганський народ скине талібське ярмо”. Він пообіцяв показати мені Афганістан, гори й разом сходити на полювання,
– пригадує Юрчик.

Він наголосив, що афганець дбав про їхню роту як батько. Так, одного разу вони мали йти на завдання в розвідку, а “Джонні” сказав, що піде першим. Саме завдяки йому вони живими повернулись з цього завдання.

Побратими також пригадали, що “Джонні” завжди носив із собою прапор України та Афганістану. Спочатку він майже рік він ніс службу у Київській області, а потім поїхав в Німеччину на навчання з керування танками “Leopard”. Далі його майже відразу перевели у Запорізьку область.

Військові з бригади військового також зазначили, що “Джонні” намагався вберегти кожного від загибелі. Так, він до останнього перебував у підбитому “Бредлі”, евакуювавши всіх поранених.

“Ми востаннє спілкувались із “Джонні” 15 липня, в п’ятницю, о сьомій годині вечора. Він попросив молитися за нього, адже наступного дня о 4 ранку він мав іти на важливе завдання. Пообіцяв, що опісля відразу зателефонує. В суботу він не виходив на зв’язок, в неділю також, а потім його друг зателефонував і сказав, що “Джонні” немає”, – розповів друг військового Наджип.

Побратим героя Богдан Макогон розповів, що завданням “Джонні” було вивозити на “Бредлі” поранених та доставляти ресурси й підмогу. Однак по його автівці двічі влучив ворог.

Екіпаж вижив, всі поранені змогли евакуюватись. “Джонні” керував машиною. Він залишився там. Останніми його словами, які він сказав в рацію, були: “Це Джонні, я помер!”. Хлопці дивились через віконце техніки й бачили його тіло, уже бездиханне,
– додав Макогон.

Побратими військового пригадали, що через шквальні обстріли тіло “Джонні” не могли забрати відразу. Тому він пролежав у танку майже 42 дні.

Зрештою поховали героя у Києві, поруч із його матір’ю. До слова, афганець також був нагороджений в листопаді 2022 року нагрудним знаком пошани.