Кількість снайперів у Збройних силах України не розголошується, але, за оцінками інструкторів, їх кількість становить кілька тисяч, і вони поділяються на дві основні категорії. Про це у статті із передовою пише журналісти американського видання The New York Times.
Більшість із них – влучні стрілки, здатні стріляти на відстань близько 270 метрів. Вони часто перебувають у окопах, підтримуючи своїх товаришів. Друга категорія – це снайпери-розвідники, які можуть точно стріляти з відстані 1600 метрів, визначати вітер, температуру та тиск. Але за натискання на курок доводиться платити, особливо у вік безпілотників та тепловізорів. Пил, дим, а іноді і спалах після пострілу добре видно.
Це означає, що не кожен російський солдат, який опинився в прицілі, є доброю метою. Потенційна винагорода має переважувати ризик, тому ймовірність пострілу зростає, якщо солдат є “пріоритетною метою”, наприклад, кулеметником, офіцером або членом екіпажу ПТУРу, або, що важливіше, це російський снайпер. Кулі, спеціально призначені для смертоносної стрілянини на далекі дистанції, і гільзи до них часто виготовляються самими снайперами, щоб забезпечити ідеальне виконання поставленого завдання.
Якщо вторгнення Росії в Україну визначається як виснажлива артилерійська війна, що підтримується танками, безпілотниками та крилатими ракетами, то роль снайпера, невидимого та смертоносного, займає частину поля бою, про яку часто забувають, зазначено у матеріалі. У військових колах снайперів називають “помножувачем сили”, це означає, що вони можуть впливати на поле бою. І на відміну від західних військ, яким доводиться мати справу з моральною складністю воєн в Іраку та Афганістані, де повстанці органічно зливались із місцевим населенням, українські снайпери, захищаючи свою країну від вторгнення, бачать чітку потребу натиснути на курок.
