Маю велику надію, що прочитання цієї історії змусить когось задуматися, і, може бути, змінити свій спосіб життя. Це зовсім нескладно — почати жити інакше. Тільки чомусь мало хто здатний це зробити.
Ми з чоловіком вже досить давно проживаємо за кордоном. Нещодавно змогли вибратися на батьківщину, в гості до моєї мами. На радощах я зібрала всю рідню, і ми вирушили на пікнік, щоб відпочити на природі, з шашликами.
Ми вирішили далеко не ходити — вирушили на галявину, яка знаходиться недалеко від будинку моєї мами. Місце там просто ідеальне — галявина, невеличкий лісок, озеро.
Прийшли на місце.
Польові трави перетворилися в жорсткий високий бур’ян, багато місць випалені або закидані пластиковим сміттям. Я була неймовірно розчарованою!
Ми ледь знайшли більш-менш чисту галявину біля озера, прибрали сміття та недопалки, щоб можна було сісти, розвели вогонь в мангалі. Шашлик вийшов смачний, але вигляд моєї улюбленої галявини мене пригнічував — все таке брудне, жалюгідне. Озеро — і те помутніло. Зайти в нього поплавати я не ризикнула.
З самого початку я наказала рідним не кидати сміття в траву і кущі, а збирати в спеціальний пакет. Сама перевірила, щоб після нас нічого не залишилося. Вже дуже шкода мені було галявинки.
І я голосно обурювалася, як можна так загадити місце, де самі ж і відпочивають. На виході з галявини в ста метрах є сміттєві баки — невже так важко туди донести?
Коли ми вже збиралися йти, я помітила, що пакету зі сміттям ні у кого в руках немає. Я почала розпитувати, у кого він.
І мама від мене відмахнулася — мовляв, ми вже викинули.
Я здивувалася: «Як викинули, куди?» — «Туди, в очерети. А що, ми крайні? Всі там викидають!» Я дуже сильно стримувалася. Дістати сміття звідти було вже неможливо — воно застрягло в очереті над урвищем.
Я усвідомила велику істину: вони заслуговують того, як вони живуть. Вони заслуговують потрісканого асфальту, ліхтарів без ламп, брудних вулиць, смердючих річок, злoчинного уряду, жебpацьких зарплат і пенсій.
Їм самим плювати на себе, так чому б уряду не плювати на них? Вони самі себе не поважають — хто буде їх поважати у відповідь?
Це не уряд смітить на вулицях і громить дитячі майданчики. Це не пpезидент краде лампочки і дроти. Я більше не вірю вашим скаргам.
Земляки, ви самі собі створили пeкло, і вам в ньому жити. Міняйтеся самі, тоді вимагайте іншого ставлення до вас.
