Сьогодні знову почув в магазині ковбас: “От колись в СРСР ковбаса була… Із мняса, не те що зараз. І не було тоді отієї хімії, що зараз…”
І оскільки досі люди вірять у ті магічні ГОСТи, знову дозвольте звернутися: Е497, Е407, Е451, Е252, Е339 – це все те, що клали у радянську ковбаску. І то ще не повний список.
Просто це зараз за законом виробники зобов`язані писати на упаковці, що у ковбасі, а тоді… А тоді писали приблизно так: ГОСТ 23670-79 і все. Що там під тим ГОСТом ховається – знали лише технологи на м`ясокомбінатах.
Те саме із “суцільним мнясом у радянській ковбасі”. Подумаймо, чи могла радянська ковбаса “Чайна” при ціні у магазинах 1 карбованець 30 копійок або знаменита “Докторська” по 2.20 складатися з мняса, якщо закупівельна ціна рогатої худоби на мнясокомбінатах України була 81 копійка за кіло. Але це живою вагою, разом із шкірою, копитами, мослами і рогами?
Тому в тому ж таки ГОСТі на кількох сторінках детально описувалося чим дозволялося у ковбасі мнясо замінювати. А це “чим” були крохмаль, соя та борошно. І виварка з копит. І мелені кістки (кісткове борошно).
Тому, вибачте, якщо когось розчарую. Але нинішні часи від радянських відрізняються у вигіднішу сторону тим, що зараз є вибір – купувати менш якісну ковбасу але дешевшу, або дорожчу, але й за якості значно вищої.
Можна брати “варенку” по 120 гривень за кіло, а можна по 280. В СРСР такого вибору не було.
Принагідно міг би і про те, з чого робили знаменитий пломбір радянський, на який досі дехто молиться і чому з 1966 року його (крім москви і ленінгралду) випускали вже не по ГОСТу, а по ТУ. Але вже й так багатенього літер у дописі.
Проте щодо радянських реалій (і не лише про ковбаси) ви можете дізнатися з книжки, автором якої маю честь бути. Завжди її рекомундую в таких випадках. У паперовому та електронному варіантах.
“СУТІНКОВА КРАЇНА”
